- Здається в моєму вині щось втопилось...
- Реальність, дорогенька, оце "щось" називається реальність...

Надя вміє підняти настрій)))

Н: - Памятаєш я тобі кидала відео, там де..(намагається в двох словах пояснити про що воно)
Я: - Иии я не памятаю..Розкажи детльніше, може згадаю..
Н: - Ти сука, ти не дивишся відео, які я тобі кидаю?
Я: - Та не памятаю я, розкажи нормально що за відео?
( І тут вона видає таким печальним голосом, з докором, ніби це було щось надважливе, а провтикала)
Н: - Це вже не важливо....Як і я, як і відео які я тобі кидаю...просто не важливо...
( я випала))

Ви ніколи не задумувались, як багато помилок робиться через "але"? " Я б зробив це, але...", " Мені це необхідно, але...", "Я люблю тебе, але..." і потім в результі виходить:  " Я б міг бути щасливим, але...".
Ми боїмося ризикувати, боїмося спробувати щось нове, боїмося змінити щось у собі чи в своєму житті...Але ми чомусь не боїмося втратити шанс, шанс на краще життя, шанс на щастя...

Ніщо не може зіпсувати твоє життя так, як ти сам....

Вчилась сьогодні грати на гітарі))))Це дуже класно відволікає від всяких думок)

- Попереджаю завтра будуть дуже боліти пальці...
- Краще хай болять пальці аніж щось зсередини....

Ти вмієш нагадувати про себе, нічого при цьому не роблячи....

Морально втомлена....Всі оці зустрічі між чужих стін...і ніби з одного боку байдуже де зустрічатись, лиш би разом, а з іншого - це вже так набридло, чекати знову того дня, коли побачимось знову, знову Бог зна де, чекати отих пару годин тижнями і знову відпускати на невизначений термін...оця нестабільність вбиває, вона давить на мене...і це все так нестерпно...

Хочеться якоїсь стабільності...щоб могли прокидатись зранку і нікуди не спішити, разом готувати сніданок і не думати, що ви комусь навязуєтесь або заважаєте...

Все це якось неправильно, любов має додавати жаги до життя, а не забирати останні сили...

Вчора зрозуміла, я бісовий психолог!І ще те, що я всім і кожному можу розказати, як правильно жити і що робити в тій чи іншій ситуації. При чому мої поради досить дієві. Але коли приходиться щось робити зі своїм життям і потрібно порадити щось собі самій -  в моїй голові просинається мавпочка з тарілками. Бем, бем, бем...

От і ще один стимул, продовжувати ходити в спортзал))Якщо я буду лінуватись, то моя жаба мене задушить, що я викинула гроші на вітер)))Хоча, надіюсь лінь до мене не добереться))))
Однак, зробити собі такий подарунок варто)А потім і ще одним подарунком буде результат))

Всім гарного тіла) І свого і ще чийогось)))
Надобраніч))

Вперше пішла сьогодні  в спортзал)) Море вражень, море задоволення))
Перш за все задоволена собою, бо все таки вилізла з своєї зони комфорту і присвятила трохи часу своєму здоровю і самооцінці)))Задоволена також побаченим там: те що кажуть, що молодь тільки те й робить що бухає і закидається наркотою - повна фігня. Сьогодні в залі було море людей. Було помітно, що деякі займаються вже тривалий час, інші тільки почали, але всі задоволені) А ще й тренер, який просто заражав всіх своїм позитивом і енергією. Він бідолашний бігав по цілому залі, від одних до інших, проте не забував завжди посміхатись)

Дуже класно мати друга-хлопця. Хлопці не так швидко впускають тебе в своє коло довіри, але якщо вже ти там, то ти можеш бути впевнена, що тебе не кинуть за найменший протуп...тебе завжи зрозуміють і підтримають...при чому хлопці вміють підтримувати, так по-своєму, як не вміє жодна подружка...)
Не в обіду моїм подружам, я вас дуже люблю..*).
А і ще один плюс: хлопці ніколи не стануть "конкурентноспроможними"))