В кожних стосунків є свої саундтреки....

Невероятно поэтичная проза от писателя Дейвида Тумаринсона, о том, что происходит, когда мужчина обнимает женщину.

Когда мужчина тихо подходит сзади и обнимает женщину, то Он своими руками замыкает Круг. Её круг и свой. Круг нежности, тепла… понимания защиты. И в самый центр этого живого круга Он помещает женщину. Тем самым Он невольно показывает, что сейчас Она — центр его Вселенной. Мужчина обнимает женщину и молчит. Молчит и женщина. Она ощущает, как тёплые токи исходят от этих горячих и молчаливых рук.

Когда мужчина обнимает женщину, то у неё вырастают в этот миг крылья. В этом кругу ей спокойно. Уютно. Она тает от этой молчаливой нежности, как сахарный песок. Кто Она сейчас, стоящая в центре его живого круга?

Что Она чувствует? Кто Она в этот миг?

Женщина или девочка? Любимая или любящая. Тишина… лёгким пледом недосказанности укрывает плечи женщины… и скрывает от мужчины её мысли… или уже не скрывает? Ведь Он сейчас просто обнимает её, защищает её от внешнего мира, где так холодно и зябко. А здесь, в его руках — тепло и уютно… Защищённо. И спокойно. Всё то, что женщина так невольно ищет — так ждёт и надеется…

Почаще обнимайте женщину! Введите её в центр своего круга! Возвышайте её всегда своей щемящей дрожью чувственной нежности! Просто любите её! Ей так это необходимо. В равной степени, как это необходимо сейчас и вам…

Дейвид Тумаринсон

Сьогодні вирішила прогулятись трохи в ліс))

Я у мами кулінар))))

Здається, все чого ми навчилися - це кидати. Кидати недбалі слова, порожні обіцянки,гроші на вітер, кидати пити, курити, обманювати...Ну і, звичайно, один одного. Ми відмінно навчилися кидати один одного.

      Зрада....Ох це відчуття, коли тебе розтоптали в один момент...розтоптали, все що вистарала для людини, все що ти робила, віддала, пожертвувала....все що ти думала, планувала, мріяла....все під три чорти....
      Добре, що є такі люди, які тебе підтримали, повірили, нарозумили....люди, які знають, що твориться в тебе в голові і в душі....люди, яі будуть тобі розказувати якусь повну фігню, не давати тобі навіть слова вставити в їх монолог, тільки щоб заговорити тебе, не дати думати про все, що сталось..дивитись на те, як тобою трясе і все одно підмахувати, доти, поки тобі не полегшає і ти не почнеш сміятись з їх дурості...не істерично, а щиро....Дякую Богу, що в мене вони є...

Чернівці. Hard Rock. Круто відсвяткували))

І все би було ідеально: і день, і вечір і життя...якби не ти

Актуально, як ніколи:

Треба створити клуб людей, яких все за*бало....
Приходиш така: "Всім привіт, мене звати Оля і я за*балась"

Не люблю серйозні розмови по телефону. Чому? Та тому, що я не бачу реакції на мої слова, не бачу емоцій, які відображаються на твоєму обличчі, в твоїх очах після кожного сказаного мною слова....не можу взяти тебе за руку чи обняти, коли це необхідно нам обом...так, я вірю словам, але ще більше я вірю, тому, що бачу сама...

Ех, проблема за проблемою....Як тільки, здавалося, все наладилось з"явилась нова фігня...
І тепер це від мене вже не залежить...ух ненавиджу, коли все виходить з-під мого контролю....

Згадала одну цікаву деталь. Вчора, коли я прокинулась, відразу згадала слова з пісні і наспівувала їх ввесь ранок, сказала собі, що вип"ю кави і піду знайду пісню в неті, щоб послухати її цілу, бо крім одного рядка не могла згадати нічого....ну і ще виконавця - Скрябін.
Потім я зайшла в нет і побачила звістку про смерть Кузьми і пісня вилетіла мені з голови...
Сьогодні знову згадала її, вірніше той самий рядок : "Ти його болиш, десь всередині".
 Тому слухаємо разом  Скрябін - Квінти

"Люди, як кораблі - кожен пливе, поки хвиля несе..."
Аж не віриться, що ти пішов від нас....Отак швидко і несподівано...Невіриться, що ми вже не будемо відриватись на твоїх концертах, співати хором твої пісні і кликати тебе "на біс"....
Вічна тобі пам"ять, друже!!

Хочу новий шарф)))
Купила нитки....Подивимось чи буде з мене толк...ну і якраз буде чим зайнятись на найближчі кілька днів))

 Ох ці Щоденники вампіра.....Обожнюю цей серіал...Уже вкотре на нього підсіла))